МО классных руководителей (начальная школа)

Очаківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2

ім. П.П. Шмідта

Педагогічні читання

«Патріотичне виховання

в початкових классах»

Вчитель початкових класів

А.В. Овсянко

Кожний учитель повинен домогтися,

 щоб учень якнайкраще знав близьке, дороге йому:

 батьківщину і все, що її стосується,

так само, як уміє читати, писати, лічити

                                                                                             К.Д.Ушинський

 Виховання у молодого  покоління почуття гордості за свою країну, готовності бути гідним громадянином України, відданості справі зміцнення державності, активної громадянської позиції нині визнано проблемою загальнодержавного масштабу.

Патріотизм покликаний  дати новий поштовх для розвитку  духовності нації. Це є нагальною потребою і держави, і суспільства, і особистості. Державі необхідно, щоб всі діти виросли національно свідомими громадянами. Суспільство зацікавлене в тому, щоб розвиток особистості здійснювався на моральній основі. А особистість, віддаючи свою любов Батьківщині, прагне досягти взаємності. Реалізація заявлених викликів забезпечить країні гідне місце у цивілізованому світі. 

У сучасних умовах патріотизм виявляється, насамперед, у любові до Батьківщини, готовності утвердити незалежність своєї молодої держави, піднесенні України до рівня високорозвинених держав світу.

Актуальним є необхідність виховання гуманних почуттів: любові до людини, поваги і піклування про неї, доброти, співчуття, великодушності тощо. 

Неможливо уявити справжнього громадянина-патріота, який би не
проявляв любові до рідного краю, не шанував батька-матері, не знав свого родоводу,  національних традицій, не відчував єдності з природою, не турбувався про  її
охорону та примноження багатств.
         У початкових класах важливого значення набувають такі інтерактивні
засоби виховання, як народні обряди та традиції, що спрямовані на розвиток творчого
потенціалу особистості, кооперування та гуманізацію стосунків у колективі.
Саме під впливом системи народознавчих заходів діти проходять шлях свого розвитку від
підсвідомого розуміння своєї етнічної належності у молодшому віці до національної зрілості.
      Рідна мова ,історія народу, його традиції, звичаї та обряди, зокрема, фольклор, різні види народного мистецтва й художня творчість, народні символи та народна символіка, - все це є тим благодатним ґрунтом, на якому зростає національна свідомість. Звичай, обряд, обрядовість – цеспособи відтворення національних
знань черезпошукову діяльність, спрямовану на світорозуміння, а також розуміння
свого місця в суспільстві.
Засвоєння, зберігання і розвиток традицій і звичаїв українців є важливим  засобом зміцнення національної свідомості. У народі побутує повір'я той, хто забув
звичаї своїх батьків карається людьми і Богом.
      Найбільш улюбленою формою прилучення дітей до народного джерела єродинні свята. Вони посідають особливе місце у навчально-виховному
процесі. Це ніби підбиття підсумків великої роботи, яка проводиться
заздалегідь.     Готуючись до свят, діти вивчають безліч колядок, щедрівок, посівальник пісень, веснянок, гаївок, хороводів. До цих свят обов'язково залучаються й батьки.
Вони готують дітям подарунки, якими обдаровують після щедрування, колядування. А до свята весни випікають коровай та справжніх жайворонків з тіста.      Таким чином, вивчаючи народні традиції, діти починають цікавитися історичним минулим українського народу. Відроджується культура рідного народу, входять в життя прадавні ігри дітей. Вивчення фольклору допомагає розвинути творчі нахили учнів, спонукає їх до пізнавальної активності, є запорукою виховання любові до
рідної української мови, до рідної української землі.
В основу власної педагогічної  діяльності вчитель повинен покладати досвід
українського народу, його історико-культурні традиції, духовність.
Все це спрямовується на поглиблення
знань учнів про Україну, про свій рідний край; розуміння своєї причетності до всіх подій,
які відбуваються в державі; формування глибокої переконаності у нетлінності
духовних скарбів народу, глибокої поваги до батьків, до природи,
до землі – годувальниці.
       У сучасній педагогіці активності набуває метод проектів, як освітня
технологія, метою якого є орієнтування учня актуалізацію власного

  Серед класиків педагогічної науки до цієї проблеми звертались Я. Коменський, Г. Сковорода, К. Ушинський, А. Дістервег, С. Русова, Я.   Корчак, А. Макаренко, В. Сухомлинський та інші.

   Тепер, в умовах українського державотворення виникла  нагальна потреба у розробці нових підходів, форм і методів, шляхів і засобів, а також технологій процесу виховання юних патріотів України на засадах принципів гуманізму, свободи, демократії, громадянського миру і національної злагоди.

Нормативним підґрунтям реалізації патріотичного виховання слугують: Державні національні програми «Освіта» («Україна ХХІ століття») та «Діти України», «Національна програма патріотичного виховання громадян, розвитку духовності», концепції громадянського та патріотичного виховання, формування гуманістичних цінностей, гуманізації виховання (І. Бех, Н.Ганнусенко, О. Сухомлинська, К. Чорна), «Програма патріотичного виховання дітей та учнівської молоді» (І.Д. Бех, К.І. Чорна).

Дана діяльність повинна базуватися на наукових положеннях К.Ушинського, який вперше обґрунтував поняття «малої батьківщини» й окреслив стратегічний напрям його формування шляхом запровадження батьківщинознавства, а також на працях В.Сухомлинського, який підкреслював діяльнісний характер патріотизму, необхідність вчити дітей шукати своє місце в житті країни.

Вивчення наукової літератури та досягнень педагогічної практики дало змогу дійти висновку про те, що патріотизм – це:

-            любов до Батьківщини, віра у її майбутнє;

-            любов, повага та доброзичливе ставлення до народу;

-            любов до родини, отчого дому;

-            любов до рідної мови та усвідомлення, що мова є духовним  багатством народу;

-            поважне ставлення до історії та культури власного  народу;

-            готовність до праці на користь рідної землі;

-            дотримання  та пропаганда  здорового способу життя;

-            любов до природи, турбота про збереження та її багатств.

життєвого досвіду і набуття на його основі нового. Його можна ефективно використати і в процесі патріотичного виховання. 

Втілюючи в життя цей метод, можна не лише передати учням певну суму тих чи інших знань, а навчити здобувати ці знання самостійно, вміти застосовувати їх для розв’язання пізнавальних і практичних завдань;

·        сприяти учневі у здобутті комунікативних навичок, тобто здатності працювати у різноманітних групах, виконуючи різні ролі;

·        розширити коло спілкування дітей, знайомство з різними культурами, різними точками зору на одну проблему;

·        прищепити учням уміння користуватися дослідницькими прийомами: збирати необхідну інформацію, вміти її аналізувати з різних точок зору, висувати різні гіпотези, уміти робити висновки.

Поєднання пізнавальної, дослідницької  та перетворювальної діяльності підвищує рівень навчальних досягнень молодших школярів, дає змогу реалізувати себе учням з різними здібностями. Кожен вихованець працює, усвідомлюючи, навіщо йому отримані знання і де він може їх застосувати.   

Формуванню патріотичних почуттів сприяє створення відповідних куточків у класах. Державні та народні  символи України, вишивки викликають відчуття приналежності до української нації, гордості за свою країну.

Емоційно-естетичне пізнання природи рідного краю, милування його красою, виховання відчуття прекрасного та любові до довкілля – ці завдання, можна вирішувати під час  екскурсії, де учні спостерігали б за незвичайною палітрою неба, хмар; фантазували про замріяні зимові сни рослин, що ростуть на шкільному  подвір’ї; відкривали для себе різноманітність відтінків. Враження, отримані під час прогулянки, емоційне піднесення та любов до природи діти втілюють в свої малюнки. 

Активно зберігати і примножувати багатства рідної Батьківщини може лише здоровий громадянин. Патріотизм – це дотримання та пропаганда здорового способу життя. Піклуючись про здоров’я підростаючого покоління,  ми плекаємо власне майбутнє.

Сім'я, родина, дім,  рідна вулиця, природа навколо -  це ті  натуралістичні фактори, які дитина  бачить, розуміє, за допомогою яких можна зацікавити дитину, спонукати її до пізнання та дослідження нового, і які формують  у неї почуття патріотизму. Потрібно доводити, що у кожного з нас є місце, де ми народились, відкрили очі і побачили світ, усвідомили своє буття, промовили своє перше слово, зробили свій перший крок, доторкнулися до своєї землі, пережили першу радість чи відчули перший смуток. Цей куточок на все життя входить в нашу душу, хвилює нас; він як джерельце, з якого починається велика річка, це є наш початок. І цей куточок треба зберегти, як пам’ять про колиску, з якої виросли. З цього починається у нашому серці Батьківщина, переростаючи з рідного краю в могутню державу.       

        Виховання патріотизму немислиме без формування громадянського миру і національної злагоди. Особливо в наш час, коли на Сході нашої країни іде боротьба за єдність України її незалежність, потрібно особливу увагу приділяти формуванню поняття України - як єдиної родини: Заходу і Сходу. Виховувати дітей на патріотизмі тих воїнів, які самовіддано захищають нас від ворога, героїв Майдану та Небесної Сотні. Великим джерелом патріотичних почуттів є організація різноманітних акцій у підтримку нашої армії. Це і написання листів – подяк нашим героям, малювання малюнків, організація благодійних ярмарок та допомога пораненим воїнам. Усі ці заходи особливо піднімають патріотизм наших дітей. Події, які відбуваються протягом року в Україні, підняли на найвищу сходинку, за час незалежності, почуття патріотизму у нашій державі .Народ став іншим, стало іншим відношення до державних символів. Це обов’язково потрібно підтримати і розвивати в наших дітях.

Результативність усієї роботи повинна сприяти тому, щоб у дітей:

ü  виникла зацікавленість у дослідженні історії рідного краю, народних традицій, природи, бажання їх берегти

ü  пошукова активність трансформувалася у допитливість;

ü  розвинулися здібності до генерування оригінальних ідей;

ü  з’явилося відчуття особистого значення від залучення до різних видів роботи;

ü  сформувалися комунікативні здібності, уміння виявляти свої бажання, інтереси та узгоджувати їх з іншими у процесі спільної діяльності.

Таким чином, застосовуючи найрізноманітніші засоби та методи виховної роботи вчитель початкових класів забезпечує виконання найважливішої ланки у виховному процесі взагалі і в патріотичному вихованні зокрема.

                    

Виступ на МО вчителів початкових класів

«Технологія проблемно – діалогічного навчання в початковій школі»

Вчитель початкових класів

А.В. Овсянко

Дети учатся лучше и в тысячу раз успешнее,

если им дают возможность самостоятельно

исследовать основы изучаемого материала.

Питер Клайн

В последние годы школа переживает глубокие преобразования, связанные с изменением всех сфер общества. Общество предъявляет новые требования к образованию в плане формирования активной, самостоятельной, творческой и саморазвивающейся личности.

Начальная школа – это, прежде всего, творческий труд учителя. Как правило, много детей встречаются в классе не подготовленными к обучению, так как многие из ребят не посещали детский сад, а родители не прикладывали достаточных усилий к их развитию. Поэтому у многих детей, как правило, узкий кругозор, слабо развито внимание. При подготовке к уроку часто возникают вопросы:

- Как изучение нового материала (этап урока) сделать интересным и захватывающим для детей?

- Как сделать активным участником учебного процесса каждого ребенка?

- Как максимально развить способности каждого ребенка?

Учителю приходится максимально рассчитывать только на работу, организованную на уроке. Возникает необходимость в организации процесса обучения таким образом, чтобы ребенок максимально усваивал новый материал на уроке. Чтобы реализовать цели начального образования, научить младших школьников учиться, развить их познавательный интерес один из вариантов – это использование технологии проблемно- диалогического обучения. Учащиеся самостоятельно открывают новые знания, а знания открытые детьми самостоятельно, запоминаются лучше, таким образом, нет необходимости дома зазубривать правила, которые детям не всегда понятны.

«Человек глубоко постигает лишь то, до чего додумывается сам».

Сократ

Что же такое проблемно- диалогическое обучение?

Проблемно-диалогическое обучение – это развивающее обучение, в котором сочетается принцип проблемности с принципом развития индивидуальности школьника, а деятельность учащихся организуется на основе поиска, открытия знаний, самостоятельности.

Ученые выделили составляющие проблемно-диалогического обучения – это проблемная ситуация и учебная проблема.

Проблемная ситуация - означает состояние интеллектуального затруднения ребёнка, требующего от него поиска решения.

Учебная проблема – это задача, вызывающая у ребенка познавательное затруднение, разрешение которого не может быть им достигнуто по известному образцу, а требует от него нестандартного, самостоятельного мышления, дающего ему толчок к получению нового знания.

Алгоритм создания проблемной ситуации

На уроке изучения нового материала должны быть проработаны два этапа:

Постановка учебной проблемы (это этап формулирования темы урока или вопроса для исследования, а результатом будет являться интерес к новому материалу, познавательная мотивация);

Поиск решения (это этап формулирования нового знания, а результат – это понимание нового знания, формирование нового знания. Выход на решение проблемы).

Постановку учебной проблемы и поиск ее решения осуществляют ученики в ходе специально организованного учителем диалога.

Различают два вида диалога:

Побуждающий

Подводящий.

Они имеют разную структуру, обеспечивают разную учебную деятельность и развивают разные стороны психики учащихся.

ПОБУЖДАЮЩИЙ ДИАЛОГ состоит из отдельных стимулирующих реплик, которые помогают ученику работать по-настоящему творчески, и поэтому развивает творческие способности учащихся. На этапе постановки проблемы этот метод выглядит следующим образом. Сначала учителем создается проблемная ситуация, а затем произносятся специальные реплики для осознания противоречия и формулирования проблемы учениками. На этапе поиска решения учитель побуждает учеников выдвинуть и проверить гипотезы, т.е. обеспечивает «открытие» знаний путем проб и ошибок. Плюсы этого диалога: развивает творческое мышление; минусы: ученики могут увести в сторону от темы и не возможно просчитать по времени.

ПОДВОДЯЩИЙ ДИАЛОГ представляет собой систему посильных ученикам вопросов и заданий, которая активно задействует и соответственно развивает логическое мышление учеников. На этапе постановки проблемы учитель пошагово подводит учеников к формулированию темы. На этапе поиска решения он выстраивает логическую цепочку к новому знанию, т.е. ведет к «открытию» прямой дорогой. При этом подведение к знанию может осуществляться как от поставленной проблемы, так и без нее. Плюсы – развитие логического мышления, просчитывается по времени, ведет к нужному результату, минусы – не развивает творческого мышление.

Таким образом, на проблемно-диалогических уроках учитель сначала с помощью диалога помогает поставить учебную проблему, т.е. сформулировать тему урока или вопрос для исследования. Тем самым у школьников вызывается интерес к новому материалу. Затем учитель с помощью диалога организует поиск решения, т.е. «открытие» знания школьниками. ПРИ ЭТОМ ДОСТИГАЕТСЯ ПОДЛИННОЕ ПОНИМАНИЕ МАТЕРИАЛА УЧЕНИКАМИ, ИБО НЕЛЬЗЯ НЕ ПОНИМАТЬ ТО, ДО ЧЕГО ДОДУМАЛСЯ ЛИЧНО.

Проблемный диалог прописан в методических рекомендациях ко всем урокам ОНЗ (организации новых знаний), однако, текст предлагаемых диалогов, как правило, претерпевает ряд изменений при подготовке к уроку. Приходится учитывать уровень подготовленности класса, социальный состав семей, ситуации на уроке.

Чем проблемно-диалогический урок отличается от традиционного?

Традиционное обучение – это тип обучения, обеспечивающий репродуктивное усвоение знаний. Постановка проблемы здесь сводится к сообщению учителем темы урока, что никак не способствует возникновению познавательного интереса у школьников. Поиск решения излагается учителем в готовом, что не гарантирует понимания материала большинством класса.

Этапы ПД урока:

Создание проблемной ситуации учителем и формирование учебной проблемы учениками;

Выдвижение версий;

Актуализация имеющихся знаний;

Составление плана решения проблемы;

Поиск решения проблемы – открытие нового знания;

Выражение решения проблемы;

Применение нового знания на практике.

Классификация методов обучения в сравнении

Методы обучения представляют собой способы деятельности учителя на этапе введения знаний.

Методы	Проблемно-диалогические	Традиционные
постановка проблемы	побуждающий от проблемной ситуации диалог	подводящий к теме диалог	сообщение темы с мотивирующим приемом	сообщение темы
поиск решения	побуждающий к выдвижению и проверке гипотез диалог	подводящий от проблемы диалог	подводящий без проблемы диалог	сообщение знаний

Проблемные методы эффективнее традиционных, т.к. постановка проблемы обеспечивает познавательную мотивацию учеников, а поиск решения – понимание материала большинством учащихся класса. Такой подход делает процесс изучения нового материала на уроке более демократичным, ориентированным на разных учащихся с разными интересами и способностями.

Побуждающий от проблемной ситуации диалог представляет собой сочетание приема создания проблемной ситуации и специальных вопросов, стимулирующих учеников к осознанию противоречия и формулированию учебной проблемы.

Приемы создания проблемной ситуации	Побуждение к осознанию противоречия	Побуждение к формулированию проблемы
1. Одновременно предъявить ученикам противоречивые факты, теории, мнения.	-Что вас удивило? Что интересного заметили? Какие факты налицо?	Выбрать подходящее: - Какой возникает вопрос? -Какая будет тема урока?
2. Столкнуть мнения учеников вопросом или практическим заданием на новый материал	-Вопрос был один? А сколько мнений? Или Задание было одно? А как его выполнили? -Почему так получилось? Чего мы не знаем?
3. Дать практическое задание, не сходное с предыдущими.	-Вы смогли выполнить задание? В чем затруднение? Чем это задание не похоже на предыдущие?

Русский язык

На уроках русского языка используется проблемная ситуация со столкновением мнений учащихся. Например, прошу учеников написать слова или предложение на новое правило, определить новую часть речи и т.д. при этом возможна следующая форма организации работы в классе. Один или два ученика работают у доски, с мнением которых фронтально работающий класс может не согласиться. При отсутствии знаний по новой теме это задание, много мнений учеников. В какой бы форме не создавалась проблемная ситуация, после выполнения практического задания, полученные результаты я озвучиваю. В этот момент и возникает проблемная ситуация с удивлением. Далее организую с классом побуждающий диалог.

Например:

«Задание было одно? А как вы его выполнили? Почему так получилось? Чего мы еще не знаем? Какой возникает вопрос? или какая будет тема урока?» Далее сформулированная школьниками учебная проблема фиксируется учителем на доске. На этом этап постановки проблемы завершается.

Поиск решения начинается с предъявления классу языкового материала, на котором будут выдвигаться и проверяться гипотезы (это может быть набор слов или предложений). Выдвинутые варианты сразу же проверяются. Побуждающий к выдвижению и проверке гипотез диалог обычно выглядит так:

Какие есть гипотезы? (варианты проверяются)